Головна » Видавнича діяльність » «Доля у терновому вінку» інформаційний – дайджест до 135 річчя від дня народження Ольги Дучимінської
04.06.2018
«Доля у терновому вінку» інформаційний – дайджест до 135 річчя від дня народження Ольги Дучимінської

УДК 821.161.2.09 (477.86) (083.8)

Д-64

 

  • у терновому вінку»: інформ. – дайджест до 135 річчя від дня народження О. Дучимінської /[Уклад. Я. Бідичак; ред.. Г. Ребрик; відповід. за випуск С. Шаган]; Івано-Франківська обласна бібліотека для юнацтва. – Івано-Франківськ, 2018. – 12 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Укладач: Я. Бідичак – бібліограф – краєзнавець інформаційно – бібліографічного відділу

Редактор: Г. Ребрик – завідувач науково-методичного відділу

Відповід. за вип.: С. Шаган – директор обласної бібліотеки для юнацтва

 

 

 

Ольга Василівна Дучимінська – український педагог, поетеса, прозаїк, журналіст, публіцист, етнограф, перекладач, громадська діячка і патріотка.

Народилася письменниця 8 червня 1883 р. у с. Миколаєві Бібрського повіту у родині директора школи В. Решитиловича. Після її народження батьки часто переїжджали, зупинившись нарешті у с. Кунин Жовківського повіту.

Початкову освіту Ольга отримала вдома, а згодом продовжила її уже в п’ятому класі жіночої школи в м. Станіславові. У 1899 р. навчається в учительській семінарії у Перемишлі, закінчивши яку дістала призначення на посаду вчительки народної школи до одного із сіл Львівщини.

Протягом тридцяти років Ольга Василівна працювала на педагогічній ниві в різних населених пунктах Львівської та Івано-Франківської областей. Активно долучалася до створення дитячих садків, опікувалася сиротами та обдарованими дітьми з бідних родин, була сестрою милосердя для покинутих або самотніх старих людей. Українське село дало їй багатющий матеріал для написання творів. Вона завзято вивчала народну мову, культуру, звичаї, а здобуті знання використовувала під час літературної праці.

На цей час припав і дебют О. Дучимінської у літературі. У 1905 р. вона надіслала І. Франкові на судження кілька віршів. Побоючись критики, Ольга підписалася псевдонімом і була здивована, коли побачила один із своїх творів на сторінках газети «Діло» за лютий 1905 р. З того часу її роботи за підписом Ірма Остапівна регулярно з’являлися на сторінках періодики. У 1911 р. світ побачила її перша поетична збірка під назвою «Китиця незабудьків», яка містила 16 віршів. Незважаючи на таку малу кількість творів, книжка отримала дуже багато схвальних рецензій, зокрема від Н. Кобринської, І.Нечуя – Левицького, Х. Алчевської, Г. Барвінок та ін. У подальшому авторка звертається більше до прози, друкуючись під різними псевдонімами: Поважна, Рута, Олег Барвінок, Лучинська Ольга, Ірма Остапівна та ін.

Підтримує феміністичний рух галицьких жінок, який очолювала Н.Кобринська. Разом вони започаткували видання «Жіноча бібліотека», маючи на меті пропагувати кращі твори світової літератури про жінок і для жінок. Спеціально для цієї рубрики Ольга перекладає з чеської, польської, німецької, французької, російської. Початок Першої світової війни перервав цю роботу. Як голова осередку Червоного Хреста часто буває на фронті, займається збором допомоги для українських січових стрільців, тощо. Після війни не полишила громадської роботи, має конфлікти з польською владою, змінює місце роботи. Через слабке здоров’я змушена покинути педагогічну працю, якій віддала 30 років. Олена Кисілевська, редактор журналу «Жіноча доля», запросила письменницю до співпраці і запропонувала їй вести відділ критики та рецензій. Аж до 1939 р. вона працює у цьому часописі, що виходив у Коломиї.

У 1939 р., коли радянська армія принесла «визволення» її рідному краю, не емігрувала, а влаштувалася на роботу до етнографічного музею. Вона була гарним спеціалістом, оскільки усвідомлювала велику важливість скарбів, що там зберігалися для українського народу. Займалася навчанням співробітників, які приїхали за наказом влади зі сходу України для роботи в музеї, але зовсім не розумілися на здобутках національної культури. Постійно ризикуючи, знаходила способи, як урятувати, уберегти експонати, зібрані попередніми генераціями дослідників, від знищення або вивозу, які так відверто практикувала нова влада.

У ті роки на її очах відбувалося винищення української інтелігенції, депортація до Сибіру і Казахстану. Під час німецької окупації О. Дучимінська урятувала багато єврейських родин від знищення. У 1944 р. вона знову не емігрувала. Попри несхвалення влади вона поновилася на роботі у музеї.

Наприкінці 1945 р. Львівське книжково – журнальне видавництво надрукувало повість О. Дучимінської «Еті», у якій розповідалось про життя євреїв під час війни. Вихід твору був можливий лише після суворої цензури, яка безжально скоротила і переінакшила його, але все одно ця робота стала політичним явищем у творчому доробку письменниці.

Її діяльність була не до вподоби Львівському обкому партії. Не дочекавшись від неї творів і статтей із засудженням українського націоналізму та української церкви, її заарештовують у 1949 р. нібито у справі замаху на Я. Галана. Під час обшуку квартиру не тільки пограбували, а й конфіскували всі рукописи – таким чином безслідно зникло багато її невиданих творів. Протягом двох років О. Дучимінська була ув’язнена в одиночній камері, піддавалась постійним тортурам, допитам і знущанням. Будучи уже досить у літньому віці, отримала 25 років таборів.

Непосильна праця, постійні фізичні і моральні знущання, заборона листування не зламала її. Після смерті Сталіна справу О. Дучимінської було переглянуто. В 1958 р. письменниця вийшла на волю. Їй було 75 років.

Почалися роки поневірянь по чужих людях, адже помешкання після конфіскації так і не повернули, та ще й заборонили повертатися у рідні краї. Хоч формально у правах поновили, але гоніння влади не припинялися. Твори не друкували, засобів до існування вона не мала. У 1968 р. друзі домоглися для поетеси мізерної пенсії, але житла свого вона так і не отримала. Тому проживала у Самборі, Львові, Чернівцях, Снятині, і вже у 95-ти літньому віці переїхала до Івано-Франківська де проживала у Мирослави Антонович, двоюрідної сестри Степана Бандери з якою познайомилася у таборах. Мирослава Антонович опікувалася нею до смерті, оточила її любов’ю і родинним теплом, хоч була цілком чужою їй людиною.

Але цькування тривали і тут. Постійно погрожували виселити , не прописували. Мізерну пенсію нараховували аж у Самборі – по неї їздила М. Антонович.

У той період Ольга Василівна вже мало писала, а її твори уперто не бажала друкувати місцева преса. За весь час лише зарубіжні видання розміщували на своїх сторінках кілька її оповідань. До власного століття О.Дучимінська вирішила зробити собі подарунок: знайти та зібрати надруковані свої твори та укласти з них збірки. Вона просила своїх знайомих відшукати в довоєнній пресі свої твори, із захопленням переписувала віднайдене, укладаючи збірочки. Напередодні дня народження до оселі прийшли з обшуком і вилучили всі твори. Це стало важким ударом для О. Дучимінської, після якого вона так і не оговталась.

На 105-літній ювілей О.Дучимінську, як найстаршу українську письменницю привітав часопис «Жовтень», уперше після довгих років замовчувань надрукувавши її вірші. На сторінках «Літературної України», на її честь вийшла привітальна стаття «Вишня на подвір’ї», до оселі письменниці прийшли навіть представники влади із привітаннями. Проте було запізно. Наприкінці вересня 1988 р. Ольга Василівна померла на 106 –му році життя.

За її довге та страдницьке життя і творче довголіття окремими виданнями світ побачила лише невелика частина творів – поетична збірка «Китиця незабудьків», нарис про Н. Кобринську та повість «Еті». Після смерті вийшла з друку збірка прози «Сумний Христос». На сьогодні відомо вісімдесят шість віршів, з яких друком вийшли трохи більше половини. О.Дучимінську було посмертно повністю реабілітовано 27 листопада 1992 року.

 

 

Твори

Дучимінська О. Вибрані твори/ О. Дучимінська – Івано-Франківськ: Супрун В.П., 2014. – 480 с.

Дучимінська О.Людина як діамант. Вірші/ О. Дучимінська// Рибак І. Нескорені: Героїчні сторінки літератури Прикарпаття: Підручник для 7-11 класів. – Івано-Франківськ: ОІППО, 2006. – С.72 – 77.

Дучимінська О. На моїй могилі пшеницю посійте: вірші/ О.Дучимінська // Перевал. – 1992. – №1. – С. 42 – 43.

Дучимінська О. Сумний Христос: повісті, оповідання/ Упоряд. Р. Д. Горак/ О. Дучимінська – Львів: Календар, 1992. – 238 с.

Дучимінська О. Чую молитву землі: поезії/О.Дучимінська – Івано-Франківськ: Галичина, 1996. – 117 с.

 

 

 

Публікації

про життя і творчість О. Дучимінської

Арсенич П. Їй судилося тернисте довголіття: 120 років від дня народження Ольги Дучимінської/ П. Арсенич // Галичина – 2003. – 10 лип. – С.10.

Арсенич П. …Покидати рідну землю не хотіла: О. Дучимінська/ П. Арсенич // Перевал. – 2003. – №3 - 4. – С. 163 – 171.

Арсенич П. Сучасниця Каменяра: О. Дучимінська //Альманах Станіславської землі. Т.З. – Нью-Йорк-Київ-Івано-Франківськ, 2009 – С. 482 –486.

Бойко Б. Не було часу бути молодою: О. Дучимінська / Б. Бойко // Перевал. – 1999. – №1. – С. 146 – 150.

Голгофа Ольги Дучимінської 1883 - 1988 // Рибак І. В. Нескорені: Героїчні сторінки літератури Прикарпаття: Підручник для 7-11 класів. – Івано-Франківськ: ОІППО, 2006. – С.53 – 72.

Горак Р. Воскреслі дзвони по Ользі Дучимінській / Р. Горак // Перевал. – 2009. – №3. – С. 36 – 65.

Горак Р. Листи болю і мужності: листування О. Дучимінської / Р. Горак // Дзвін. – 1997. – №4. – С. 99 – 109.

Горак Р. Листи О. Дучимінської до Д. Лукіяновича //Наукові записки. Вип. 4. – Івано-Франківськ; 1999 – С. 107 – 114.

Гнатюк О. Репресована пам’ять про Голокост: про книгу О. Дучимінської «Еті» / О. Гнатюк //Літ. Україна. – 2018. – 1 лют. – С.1,5,13.

Засуджена, але незламна: О. Дучимінська //Шк. бібліотека – 2018 – №5 – С.47.

Качкан В. Доля у терновому вінку: О. Дучимінській – 130 / В. Качкан // Вечір. Івано-Франківськ. – 2013. – 23 трав. – С. 11.

Ковальчук В. Мій Івано-Франківськ – це постаті: О. Дучимінська /В. Ковальчук // Захід. кур’єр. – 2012. – 27 бер. – С. 20.

Листи Ольги Дучимінської до Ф. Погребенника //Перевал. – 1999 - №1 – С. 130 – 145.

«На моїй могилі пшеницю посійте…» : із віднайденої творчої спадщини О. Дучимінської з коментарями автора // Морозюк В. Надщерблена доля – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2003 – С. 67 – 90.

Нескорена українка: до 135 річчя від дня народження О. Дучимінської (1883 – 1988) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2018. – №2. – С. 70 – 77.

Ольга Дучимінська //Качкан В. Нариси історії української культури в персоналіях (ХІХ-ХХ ст..) – Коломия: Вік, 2005. – С. 325 – 350.

Смирнов В. З історії трьох світлин і одного автографа: О.Дучимінська / В. Смирнов // Краєзнавець Прикарпаття. – 2009. – №13. – С. 58 – 61.

«Я горда людина. Не скорюся нікому…»: про О. Дучимінську //Юсип Д. Любові вічний сад – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009. – С. 170 – 171.

«Я на себе кайдани приймала»: О. Дучимінська // Качкан В.Пастори слова. – К: Літопис ХХ, 2011 – С. 331 – 354.

 

Категорія: Видавнича діяльність | Переглядів: 1168 | Додав: admin | Рейтинг: 1.0/10
П`ятниця, 29.03.2024, 06:03


Untitled
ГОЛОВНА
ПРО БIБЛIОТЕКУ
СТРУКТУРА
НОВИНИ
ФОТОГАЛЕРЕЯ
ПОСЛУГИ
ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ

Пошук

Нові видання обласної
бібліотеки для юнацтва

Інформаційний дайджест до 90-річчя від дня народження Параски Хоми

Календар знаменних і пам’ятних дат на 2022 рік

Лауреати обласної ім. В. Стефаника та міської ім. І. Франка літературних премій.

Всі видання

Наше опитування

Чи відвідуєте Ви нашу бібліотеку?
Всього відповідей: 239

Календар

«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів записів

Статистика

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET КОМПІК ІФ інформаційно-довідковий портал Івано-Франківська. Розмістити оголошення, фірми, установи, сайти та інше. Івано-Франківськ
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вихід

Форма входу

Cтворення сайтів Івано-Франківськ Хостинг від uCoz |