УДК 821.161.2.09. (477.86) (083.8)

П 26

«Перлини з гуцульської ріки життя»: інформ – дайджест / [уклад. Бідичак Я.Д.; ред. Ребрик Г. М.; відп. за вип. Шаган С.Я.]; Івано-Франківська обласна бібліотека для юнацтва. – Івано-Франківськ, 2019. – 8 с.

Укладач: Я. Бідичак

Редактор: Г. Ребрик

Відповідальна за випуск: С. Шаган

Онуфрій Манчук… Для сучасного читача це ім’я абсолютно не знане. Та й за радянщини стати відомим воно не могло отже, хто цей гуцул, що мав неабиякий літературний хист, але так і не став професійним письменником?

Господь наділив його світлом українського духу, щедротами гречного газди і неабияким літературним талантом. Його думки скупані у досвітніх карпатських росах, смерековою живицею зцілені й овіяні теплими вітрами зелених верховин.

15 червня виповнюється 120 літ від народження цього славного патріота України, непересічної жертовної особистості, самобутнього гуцульського новеліста Онуфрія Манчука. До красного письменства тяглася його гуцульська душа, до борні з ворогом кликав голос предків.

Батьки, Василь та Параска Манчуки, привели сина Онуфрія на світ Божий 15 червня 1988 року – в селі Жаб’є – Ільці (Верховина). Виростав у стихії рідних гір. Змалку пізнав тяжку селянську працю. Закінчив початкову школу у рідному селі, а далі самотужки займався самоосвітою.

Сурми Першої Світової покликали свідомого українця захищати рідний край, служив у армії Головного отамана війська УНР Симона Петлюри, воював у батальйоні Українських Січових стрільців, брав участь у бою на горі Маківці. Після визвольних змагань за здобуття соборної України повернувся додому, на окуповану польською військовою силою Гуцульщину.

Батьки залишили велику господарку, яку він примножував своєю працею. Розбив великий сад, пасіку, господарював сучасними, науковими на той час методами. Досвідом гірської газдівки ділився в журналі «Сільський господар», а також входив у раду кураєвого сільськосподарського Товариства, працював в кооперативній молочарні «Маслосоюзу», активіст «Просвіти». Започаткував у рідному селі будівництво рідної школи та приміщення крамниці. Діяв як громадський провідник і просвітник, виступаючи за національний розвиток краю. Своїм коштом збудував і утримував школу в сусідньому селі Краснику. Та це розмірене, виважене громадсько – корисне життя було перерване у вересні 1939-го з приходом Червоної Армії. Вірив у воз’єздання із єдинокровними братами зі Сходу, тому і зустрічав гостей із національним блакитно – жовтим прапором. Саме за це, попав у немилість до радянської влади. Весною 1941 року енкаведисти забрали Манчука з хати. Тривалий час катували у жаб’євській тюрмі, а поскільки почалася війна і спішно треба було відступати, його і ще десяток гуцулів повбивали. Люди знали, що Онуфрій ні в чому не винен, а поскільки був визнаним газдою у селі, то поховали його на найпочеснішому місці – на церковному подвір’ї. Від радянської влади постраждала вся родина Манчуків. Син, два молодші брати, зять загинули в рядах УПА. Молодшого разом з дружиною вивезено до Сибіру. Так закінчило своє існування перше покоління січовика Онуфрія Манчука.

Творчий доробок Онуфрія Манчука за життя не побачив світу окремою книжкою. Лише в 1993 р. товариство «Гуцульщина» в м. Буффало (США) видало вперше збірку творів «Жаб’ївські новели», яка засвідчила про непересічний талант митця з Гуцульщини. Він мав про що писати. З багатства подій, свят і буднів його допитливе й спостережливе око вибирало найхарактерніше. І старався аби створене сягало найвищої проби. Для цього мудрого, обдарованого чоловіка не існувало таких понять, як «вивчати життя», вишукувати теми чи прототипи для образів. Йому не було потреби записувати чиїсь висловлювання, нотувати розмови, як то робили приїжджі літератори. Бо знав життя синів і дочок гір із своїх пракоренів. І відчував його так, як усі довкола. Тільки – гостріше, рельєфніше, більш емоційно й схвильовано. Бо екзотичний, прадавній світ легенд і повір’їв був для творця водночас реальним, нуртував у його єстві завжди. Він став носієм гуцульського світобачення.

Онуфрій розмовляв своєю жаб’ївською говіркою, яка має багато відтінків і нюансів. Умів з найбільшою виразністю скористатися фонетичними відмінностями діалекту. Новели Манчука важко назвати традиційними в класичному розумінні. Його короткі прозові твори – це імпульси, вихоплені з плину буднів, життєві враження, намальовані зблизька епізоди. Твори письменника різні за своїми композиційними характерами і художніми прийомами, за тематикою і образами дійових осіб. Кожна новела відкриває читачеві якусь нову життєву ситуацію, людську долю, показує стосунки між людьми. В сукупності ж витворюється неординарна цілісність правдивої гуцульської стихії.

Якщо сумна психологічна новела «Заробок» в чомусь близька до письма В. Стефаника, то романтично – трагічна «Лісова діва» подана суто по – манчунівськи з заглибленням у гуцульську демонологію, в архаїку міфології. Невимушене поєднання трагічного і комічного – ще одна грань хисту автора. Він умів змалювати гумористичну ситуацію, бути веселим там, де інший би заплакав. Іноді його посмішки поблажливі, добрі, іноді критично загострені, осудливі. В гуморі О. Манчука авторська позиція спрямована в основному проти людських вад: хитрості, скупості, відсталості і т.д.

Маємо збірку його творів, яка щасливо уникнула розстрілу і прийшла до нас світовими дорогами з-за океану, через довгі десятиліття мовчання, збереглася пам’ять про невтомну патріотичну працю гідного сина Гуцульщини, який залишився жити в своїх творах.

Поклонімося його хистові і мужності.

Література

Манчук О. Заробок / О. Манчук // Перевал. – 2000. – № 2 – 3. – С.108 – 110.

Манчук О. Заробок. Челідина. Непростий мертвец: оповідання / О. Манчук // Перевал. – 2014. – № 3 – 4. – С.21 – 26.

****

Гречко І., Вардзарук Л. Трагедія Манчуків // Реабілітовані історією. Кн. 1. Івано-Франківська обл. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. – С. 288 – 289.

Нагірняк В. Перлини з гуцульської ріки життя: Онуфрій Манчук / В. Нагірняк // Галицька Просвіта. – 2014. – 20 лют. – С. 4

Трагедія Манчуків // Л. Вардзарук. Пам’ятаймо. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. – С. 195 – 198.

Яновський М. Обірвана співанка про О. Манчука / М. Яновський // Перевал. – 2000. – № 2 – 3. – С. 105 – 108.