7.071.1 (477.86) (083.8)

С 71

«Співець української душі»: до 95-річчя від дня народження Опанаса Заливахи – українського художника і дисидента: арт-дайджест / [уклад. Бідичак Я.Д.; ред. Ребрик Г. М.; відп. за вип. Шаган С.Я.]; Івано-Франківська обласна бібліотека для юнацтва. – Івано-Франківськ, 2020. – 12 с.

Укладач: Я. Бідичак

Редактор: Г. Ребрик

Відповідальна за випуск: С. Шаган

Опанас Заливаха – великий українець, аристократ духу, відомий митець, художник – шістдесятник, визначний політичний діяч, репресований, почесний член товариства «Просвіта», лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка.

         Народився Опанас 26 листопада 1925 року в селі Гусинці Куп’янського району, що на Харківщині. Рятуючи рідню від голодної смерті в часи голодомору, батько Іван переїзджає з родиною на Далекий Схід, де жили з часів Столипінської реформи його родичі. Тут пройшли дитячі роки Опанаса. Після закінчення восьмого класу навчався в Іркутському художньому училищі,  згодом – у художній школі при Ленінградській художній академії. З другого курсу Заливаху відраховують за «антирадянську» позицію, в дійсності – за відмову прийти на зустріч з кандидатом у депутати до Верховної Ради СРСР. Для поновлення у вузі потрібно було заробляти трудовий стаж – працював вантажником, пічником, робочим.  Проте у відновленні відмовляли. Щоб мати змогу працювати бодай учителем малювання у школі, Опанас закінчує художньо-педагогічне училище. Це дало можливість працювати в Художньому фонді у Калінінграді. Через 8 років він поновлює навчання в Ленінградській художній академії.

         В 1957 році він вперше приїхав на практику до Косова, де ближче знайомиться з етнографією, духовним життям.

         Все це робить крутий злам у світогляді художника і з того часу його серце залишається тут. Після навчання працює в Тюмені у Художньому фонді. 1961 року влаштовує свою першу виставку. І – незаперечний успіх: його роботи закуповують Тюменська галерея, бере участь у виставці у Новосибірську. Не дивлячись на це, діяльність художника викликає незадоволеність влади. Його звинувачують у перекрученні радянської дійсності. Але художник багато подорожує, малює, ще раз приїжджає в Україну. У грудні 1961  року Опанас переїхав до Івано-Франківська і замешкав у двох скромних жінок – молодої 30-літньої господині, згодом його дружини,  і її тітки – Любові Возняк-Лемик. Він вступає до обласної організації Спілки художників. Живучи в провінційному обласному центрі, художник налагоджує щонайтісніші зв’язки з Києвом. Столиця манила, притягувала до себе, оскільки тут панувала зовсім інша мистецька атмосфера. В ній Заливаха із своєю пристрастю до високого, героїчного з рішучим нейприняттям примітивів у мистецтві почувався легше вільніше, принаймні не так як у Івано-Франківську, культурне життя якого всеціло перебувало під пильним контролем партійно-кедебістських чиновників, які поспішно закрили його персональну виставку – другу після тюменської, яка експонувалася в краєзнавчому музеї. До того ж викликав неабияку осторогу дещо незвичним способом життя. Не мав ні квартири, ні майстерні. Жив наче ізгой, у якомусь занедбаному, пристосованому під склад костелі, де серед потрощених атеїстами хрестів та ікон працював. Зустрічався з підозрілими і невідомо чого так часто їздив до Києва. Київ стає для художника ріднішим і дорожчим. Тут Заливаха замислюється над осібним шляхом подальшого розвою національно-духовної культури, могутнім імпульсом якому слугувала активна громадсько-освітня діяльність Клубу творчої молоді «Сучасник».

         З 1964 року митець тісно співпрацює з Алою Горською, Галиною Зубченко та Людмилою Семикіною над мистецьким твором – вітражем на шевченківську тематику з нагоди 150-х роковин від дня народження Великого Кобзаря. Вітраж мали розмістити в холі Київського держуніверситету. На панно відображений гордий бунтар Шевченко, що однією рукою пригортав скривджену жінку – символ України, а у другій тримав книгу. Поруч цитата: «Возвеличу малих отих рабів німих, а на сторожі коло їх поставлю слово!». Заливаха прекрасний колорист. Вітраж знищили за компартійною вказівкою, силами КДБ ще до його відкриття.

         У середині шістдесятих паростки національного відродження було придушено. У 1965 році Опанаса заарештовують і засуджують на п’ять років таборів суворого режиму за антирадянську пропаганду й агітацію. Перебуваючи в таборі № 11-Б Молдовії (Явас), працював вантажником, кочегаром. Там у нього конфіскували фарби і як Т. Шевченку заборонили малювати, та все ж він намагався творити навіть тоді, коли в нього лишилися олівець та уява художника.

         Разом з братами Горинями, В. Чорноволом, В. Стусом та іншими в’язнями він навіть у тих нечуваних табірних умовах чинив спротив комуністичній владі. На заслані О. Заливаха перебував до осені 1970 року. Після повернення до Івано-Франківська перебуває під наглядом. Щоб покращити свій матеріальний стан працює в комбінаті побутового обслуговування. Працює креслярем, оформляє різні об’єкти. Він багато і натхненно малює, багато читає, захоплюється філософськими творами, працював у видавництвах «Веселка» і «Каменяр». В Івано-Франківську оформив кафе «Медівня», «Молочне», «Казка», «Картопляники», квіткову крамницю, пивний і десертний бари, ресторан «Білий камінь», «Скала», крамницю «Дитячий світ».

         Перша виставка після довгих років забуття відбулася 1988 року у Львові за сприяння культурного товариства «Шлях». Через рік відбулися виставки в Івано-Франківську, Києві, Чернівцях, Каневі, Харкові, Хмельницькому, Тернополі, Калуші, Надвірні, Косові, Бурштині, Коломиї.

         Після 1990 року Опанас Заливаха – постійний активний експонент регіональних та крайових виставок в Україні та поза її межами – в Торонто, Лондоні, Нью-Йорку.

         О. Заливаха як маляр, кераміст, графік успішно готує екслібриси та вітальні листівки. Його фантазії піддаються глина, дерево, метал. Він – перший лауреат премії ім. В. Стуса.

         Про творчість Опанаса Заливахи написано десятки праць – у нас в Україні та поза її межами. Сам художник є автором також цілого ряду праць про сучасне образотворче мистецтво, рух шестидесятників, його багатьох активних учасників, яких знав, з якими ділив роки тюремного ув’язнення: Алла Горська, Зіновій Красівський, о. Ярослав Лесів, Володимир Іванишин та інші.

         Ім’я Опанаса Заливахи стало широко – відомим аж наприкінці 80-х років. Аж на прикінці 80-х почалося знайомство із багатогранною і самобутньою творчістю талановитого майстра. Творчість, котра обчислюється сотнями живописних робіт графічних, керамічних монументальних.

         Заливаха у своїй творчості кольору надає велике значення. Через колір він виражає найпотаємніші порухи власної душі. Пошуками колірної експресії позначені всі живописні полотна майстра. І серед них картина «Покрова» де кольори відзеркалюють доброту, мудрість, величезне багатство образу Матері Божої. «Покрова» одна з багаточисельних робіт художника на релігійну тематику, якою закликає до духовного очищення. В цьому ж ключі прочитуються картини «Віра, Надія, Любов», «Храмове», «Молитва», «Писанка» та інші.

         Образ української Матері, української Мадонни є одним з провідних у творчому доробку О. Заливахи. На прикладі картин «У полі», «Криниця» О. Заливаха пише також портрети. – Це не профілі і не маски, це живі долі близьких для митця людей, зображених так, як він їх бачив: це портрети Т. Шевченка, Івана Світличного, Василя Стуса, Алли Горської.

         1995 року О. Заливаха удостоєний Державної премії ім. Т. Шевченка за твори: «ХХ вік», «Портрет Шевченка», «Портрет Василя Стуса», «Українська мадонна», «Козака несуть», «Мироносці».

Література про життя і творчість

Опанаса Заливахи.

         Андрухович Ю. Опанас Заливаха: всі барви свободи. // Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. Кн.1. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. – С. 226-229

         Аронець М. Громовий дзвін палітри Опанаса Заливахи / М. Аронець // Перевал. – 2016. - № 2. – С. 217-221

         Бодак В. Співець української душі: Опанас Заливаха / В. Бодак // Захід. Кур’єр. – 2017. – 9 лист. – С. 16-17

         Ведмеденко С. Ніхто не забутий, ніщо не забуте,  або Заливаха живе поміж нас / С. Ведмеденко // Репортер. – 2008. – 1 трав. – С. 15

         «Висоти змученого птаха»: Опанас Заливаха // Качкан В. Вищі знаки думки, серця і руки: антологія українського автора. Т.2. – Львів – Івано-Франківськ – Коломия: ВПТ «Вік» - 2012. – С. 160-225

         Войцехівська М. У пошуках українського духовного шляху: одне із небагатьох останніх інтерв’ю О. Заливахи / М. Войцехівська // Галичина. – 2007. – 2 черв. – С. 7

         Гладиш Р. Сумнівна слава України як однієї з найбільш корумпованих держав – аж ніяк не заслуга газетярів: інтерв’ю у О. Заливахи / Р. Гладиш // Галичина – 2000. – 18 листоп. – С. 4

         Голомідова Н. Останній розпис Заливахи / Н. Голомідова // Галицький кореспондент. – 2012. – 31 трав. – С. 20

         Горинь Б. Достойно пройдений шлях: про О. Заливаху // Слово Просвіти. – 2007. – 10-16 трав. – С. 13

         Гриньків Д. З намиста споминів: про О. Заливаху / Д. Гриньків // Перевал. – 2007. - №3. – С. 119-124

         Загорська Л. Пішов з життя Опанас Заливаха / Л. Загорська // Репортер. – 2007. – 26 квіт. – С. 8

         Івасів Р. Віднайдені шедеври Заливахи / Р. Івасів // Галичина. – 2009. – 1 груд. – С. 1-2

Івасів Р. Україна прощалася з Опанасом Заливахою [некролог] // Галичина. – 2007. – 28 квіт. – С. 11

Корогодський Р. Опанас Заливаха / Р. Корогородський // Сучасність. – 2005. - № 6. – С. 125-133

Корогодський Р. Тихий маляр з тихого Станіславова: О. Заливаха / Р. Корогодський // Укр. мова та літ. – 2003. - № 39-40. – С. 28

Лелик С. У країні Заливахи: [90 років від дня народження українського художника О. Заливахи] /С. Лелик  // Репортер. – 2015. – 26 листоп. – С. 19

Маленький пам’ятник великому чоловікові: пам’ятник О. Заливасі встановлено в м. Івано-Франківську // Галицька Просвіта. – 2017. - №48. – С. 4

Масловська О. Зв’язок між земним та небесним [Опанас Заливаха про себе]  / О. Масловська // Рідна земля. – 2009. – 4 груд. – С. 11

Нагірняк З. Надія і віра у картинах Заливахи / З. Нагірняк // Галицька Просвіта. – 2014. – 16 жовт. – С. 3

Опанас Заливаха: «Ми ще не були господарями» [інтерв’ю взяв Р. Івасів] // Галичина. – 2005. – 1 груд. – С. 14

Опанас Заливаха – художник, патріот, політик, шевченківський лауреат. Один із засновників УГС-УРП // Марусик П. А ми тую червону калину підіймемо. – Івано-Франківськ. – 1999. – С. 245-246

Сверстюк Є. Панас Заливаха – мить на чумацькому шляху / Є. Сверстюк // Укр. ультура. – 2000. – №12. – С. 24-25

Сверстюк Є. Свято неба й землі: про О. Заливаху / Є. Сверстюк // Перевал. – 2004. – №1. – С. 89-92

Скаврон Б. Місто без майстера: про О. Заливаху / Б. Скаврон // Галицький кореспондент. – 2012. – 2 лют. – С. 8

Юсип Д. Святе синівське право: О. Заливаха // Перевал. – 2001. – №1-2. – С 203-218

Яремчук А. Незатьмарена гідність: не стало видатного українського художника Опанаса Заливахи / А. Яремчук // Укр. культура. – 2007. – №7. – С.3